Історія підприємстваАвтобусний транспортМіський тролейбусМіський трамвайФунікулерКерівництвоАвтобусиТрамваїТролейбусиНовиниВакансіїСтруктура підприємстваЗапобігання проявам корупціїФінансові звітиФінансовий звіт 2013р.Фінансовий звіт 2014р.Фінансовий звіт 2015р.Результати роботи КП "Київпастранс" 2015Фінансовий звіт 2016р.Фінансовий звіт 2017р.Фінансовий звіт 2018р.Фінансовий звіт 2019р.Про КиївпастрансВартість проїздуОбґрунтування тарифів 2015Обґрунтування тарифів 2018Види квитків та їх виглядПільгиМаршрути та розклад рухуМіжнародні маршрутиТранспорт онлайнПравилаКонтролериКіоски продажу квитківЗупинки та їх приналежністьТимчасові зміни рухуПасажирамЗамовлення перевезеньЕкскурсіїЛабораторіяНавчально-курсовий комбінатПродаж деталей, вузлів та агрегатівТеплопостачанняПослугиОбслуговування пасажирівСхема маршрутів внутрішньо-обласного сполученняСхема маршрутів міжобласного сполученняМіжобласні рейсиВнутрішньообласні рейсиПриміські рейсиМіжміське сполученняПриміське сполученняВитяг з правил надання послуг пасажирського автомобільного транспортуПереоформлення квитків, повернення плати за проїздРозташування місць в автобусахОбов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті Міжнародні відправленняСхема руху міжнародних автобусних маршрутівАвтостанція ВидубичіПублічні закупівліКонтакти

Вшановуємо пам'ять загиблих в Куренівській трагедії

13.03.2019

58 років тому в одній з найбільших трагедій в історії Києва – Куренівському потопі – безвинно загинули люди… Рідні, друзі і співробітники звідусіль сьогодні несуть квіти до пам’ятного знаку біля Подільського трамвайного депо.

Хвилиною мовчання ми вшановуємо пам’ять працівників нашого підприємства, які в той страшний день стали жертвами прориву дамби… 

____________________________

На по­ча­т­ку 50-х ро­ків у зв’я­з­ку з за­бу­до­вою Си­ре­ць­ко­го жи­т­ло­во­го ма­си­ву в Ки­є­ві тре­ба бу­ло збі­ль­ши­ти ви­ро­б­ни­ц­т­во це­г­ли на Пе­т­рів­сь­ких це­ге­ль­них за­во­дах, що фу­н­к­ці­о­ну­ва­ли то­ді в ра­йо­ні ни­ні­ш­ньо­го Ку­ре­нів­сь­ко­го тро­лей­бу­с­но­го де­по. На ка­р’є­рах цих за­во­дів роз­по­чи­на­лась під­го­то­в­ка до роз­кри­в­них ро­біт у ве­ли­ких об­ся­гах. Щоб зме­н­ши­ти ви­тра­ти на ви­ве­зен­ня ґрунту, бу­ло за­про­по­но­ва­но роз­рі­джу­ва­ти йо­го во­дою і цю масу по тру­бах пе­ре­ка­чу­ва­ти до Ба­би­но­го Яру. Та­ким чи­ном мо­ж­на бу­ло ви­рі­ши­ти дві про­бле­ми: дій­с­но зме­н­ши­ти ви­тра­ти на транс­по­р­ту­ван­ня ґрунту й од­но­ча­с­но за­ми­ти яр, на мі­с­ці яко­го пла­ну­ва­лось ство­ри­ти парк куль­ту­ри й від­по­чи­н­ку.

За­мив Ба­би­но­го Яру роз­по­ча­в­ся в 1954 ро­ці.  З 1954 по лю­тий 1961 ро­ку вклю­ч­но до Ба­би­но­го Яру бу­ло пе­ре­ка­ча­но 3341378 ку­бі­ч­них ме­т­рів роз­рі­дже­ної ма­си. У процесі виконання  робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

Уна­слі­док до­пу­ще­них по­ру­шень у шту­ч­но­му во­до­йми­щі Ба­би­но­го Яру во­ди зі­бра­лось удві­чі бі­ль­ше від проектної но­р­ми. Во­да по­ча­ла шу­ка­ти со­бі ви­хід і знай­шла йо­го в гре­б­лі № 4  (за ни­ні­ш­ні­ми озна­ка­ми во­на бу­ла спо­ру­дже­на між те­ри­то­рі­єю лі­ка­р­ні ім­.­Па­в­ло­ва і ву­л­.­О­ле­ни­ Те­лі­ги). Гре­б­ля по­ча­ла роз­ми­ва­тись і, по­сла­би­в­шись, ра­п­то­во зруй­ну­ва­лась. Це ста­ло­ся вра­н­ці 13 бе­ре­з­ня 1961 ро­ку при­бли­з­но о 9 го­ди­ні 20 хви­лин і три­ва­ло 10 – 15 хви­лин. Вал рі­д­кої зе­м­ля­ної ма­си за­вви­ш­ки 8 - 10 ме­т­рів із гу­р­ко­том і ре­він­ням ри­нув у бік ву­ли­ці Фрун­зе, зно­ся­чи все, що тра­п­ля­ло­ся на йо­го шля­ху: де­ре­ва, бу­ді­в­лі, спо­ру­ди, транс­по­р­т­ні за­со­би, лю­дей.

Ос­но­в­ний удар ру­ко­тво­р­ної сти­хії при­йшо­в­ся на тра­м­вай­ний парк ім­.­Кра­сі­на (нині Подільське трамвайне депо) і в мить йо­го не стало. Територія трамвайного парку перетворилася на суцільне озеро.  Та найжахливіше! – без­вин­но за­ги­ну­ло 50 еле­к­т­ро­тра­н­с­по­р­т­ни­ків… 48 ро­дин (147 осіб), які про­жи­ва­ли в гу­р­то­жи­т­ку, за­ли­ши­лись без да­ху над го­ло­во­ю.

За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито електротранспортники вшанували жертв катастрофи 1991 року. А через три роки було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих працівників трамвайного парку.  

За матеріалами К. Брамського 

Пам’ять про безвинно загиблих у тій катастрофі вічно збережеться в наших серцях...